Стислий переказ, виклад змісту скорочено
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ І
ШХУНА-БРИГ “ПІЛІГРИМ”
Шхуна-бриг “Пілігрим”, призначена для полювання на китів, належала багатому каліфорнійському судновласникові Джеймсу Уелдону. Кілька років тому Уелдон призначив командиром шхуни капітана Халла. Це був досвідчений мореплавець, який мав команду з 5 матросів і 1 новачка. Уже на той час полювати на китів було важко, бо вони траплялися чимдалі рідше. Під час останнього сезону капітан Халл полював на смугачів, але влови вийшли небагаті. Китобоїв, найнятих на сезон, капітан висадив 15 січня 1873 року на східному узбережжі Північного острова Нової Зеландії. Тоді ж до капітана звернулась місіс Уелдон, дружина хазяїна “Пілігрима”, яка хотіла з Окленду відправитися додому в Північну Америку. З жінкою мав пливти її 5-річний син Джек, її кузен Бенедікт та Нен, няня-негритянка.
Дорога до Америки мала зайняти 40-50 днів, крім того, “Пілігрим” мусив, одхилившись від курсу, зайти в чілійський порт Вальпараїсо, щоб розвантажитись. 30-річна місіс Уелдон була хоробра жінка, тому її не лякало таке довге плавання. Супроводжував жінку її кузен Бенедікт, славний чолов’яга років 50-ти. Найбільше він захоплювався вивченням комах, тож всюди їх шукав.
22 січня “Пілігрим” із пасажирами вийшов у відкрите море й узяв курс на американське узбережжя. Та через 3 дні повіяв дужий східний вітер, і шхуна-бриг змушена була змінити курс, щоб іти проти вітру.
Розділ II
ДІК СЕНД
Команда “Пілігрима” – вмілі, досвідчені моряки – жила як одна дружня сім’я. Це вже вчетверте матроси виходили разом на промисел. Усі вони були американці. Тільки один чоловік на борту, кок Негору, був родом з Португалії, але він добре знав англійську. Цей чоловік був мовчазний, тримався від команди осторонь, однак працював бездоганно. Капітан Халл жалкував, що не мав часу зібрати достатньо відомостей про минуле цього чоловіка. Негору мав десь 40 років, був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ні про свою родину.
Новачка, хлопця 15-ти років, звали Дік Сенд. Він був вихованцем дитячого будинку. Дік Сенд був середній на зріст, міцно збудований, чорнявий, із синіми рішучими очима. В 15 років хлопець уже міг приймати рішення і доводити до кінця свої задуми. Діка змалку вабило море, і у 8 років він пішов юнгою на корабель. Капітан Халл помітив Діка Сенда, коли той був юнгою на борту одного торгового судна. Моряк заприятелював із цим славним відважним хлопцем, а згодом відрекомендував його Джеймсові Уелдону. Уелдон зацікавився сиротою і віддав хлопчика до школи в Сан-Франціско. І от нарешті новачком-матросом Дік ступив на борт “Пілігрима”. Хлопець був безмежно відданий родині Уелдонів, котра стільки зробила для нього.
Розділ III
НАПІВЗАТОПЛЕНЕ СУДНО
Зранку 2 лютого малий Джек першим побачив за бортом уламок судна. “Пілігрим” підплив ближче і почув гавкіт собаки з напівзатопленого корабля з написом “Вальдек”. Ніхто не помітив, що собака скажено загавкав, коли побачив Негору.
Капітан Халл разом з Діком і матросами сіли у шлюпку, щоб врятувати собаку. На палубі нікого не було, але собака наче кликав своїх рятівників до розчиненого центрального люка. Справді, капітан і Дік знайшли п’ять негрів, які помирали від спраги і голоду. Їх перенесли на шлюпку, а на “Пілігримі” відпоїли водою з ромом. Собака, побачивши Негору, кинувся на нього. Капітан спитав кока, чи знає він цього пса. Негору відповів, що зроду не бачив.
Розділ IV
ПОРЯТОВАНІ З “ВАЛЬДЕКА”
Потерпілих з “Вальдека” оточили якнайбільшим піклуванням. Найстаріший із негрів, Том, якому було 60 років, розповів, що їхній корабель, який плив з Мельбурна, зіткнувся з іншим 10 днів тому. Поки негри піднялися на палубу, там уже нікого не було. Можливо, команда перебралася на борт корабля, який ударив їх. Всі врятовані негри були вільними і поверталися в Америку з заробітків в Австралії.
Том був товаришам за старшого. Решта негрів були молоді люди 25-30-ти років; звали їх Бет, Остін, Актеон і Геркулес. Бет доводився сином старому Томові.
Собаку звали Дінго. Він був великим сторожовим собакою темно-рудої масті з кількома білуватими плямами на писку. Негри розповіли, що капітан “Вальдека” знайшов Дінго 2 роки тому на західному узбережжі Африки, неподалік од гирла Конго. На нашийнику собаки були вигравіювані літери “С. В.”.
Розділ V
“С. В.”
“Пілігрим” знову рушив у путь, але уперті штилі дуже непокоїли капітана Халла. Том, Остін, Бет, Актеон і Геркулес у всьому допомагали капітану. Малий Джек захоплювався велетом Геркулесом. Тепер у хлопчика стало двоє друзів: Дік Сенд і Геркулес. А невдовзі з’явився й третій – Дінго.
Місіс Уелдон навчала малого Джека читати й писати з допомогою дерев’яних кубиків, на яких були написані червоною фарбою великі літери. Якось Дінго схопив один кубик і, відбігши, поклав його на палубу. На кубику стояла велика літера “С”. Потім собака схопив другий кубик і поклав поряд з першим. На другому кубику стояло велике “В”. Коли Дік забрав кубики, собака знову, раз і вдруге, схопив ті самі кубики й повідносив їх убік. Саме ці літери було вигравіювано на нашийнику Дінго! Капітан сказав, що 1871 року, тобто два роки тому, за дорученням паризького географічного товариства один французький мандрівник на ім’я Самюель Вернон вирушив до Африки з метою перетнути її з заходу на схід. Відправною точкою було гирло Конго. Вернон вирушив у експедицію, й відтоді від нього – ні чутки, ні вістки. Капітан Халл вважав, що Дінго міг належати Вернону. Пізніше Дінго знову загарчав на Негору, і капітан прошепотів, що тут криється якась таємниця.
Розділ VI
КИТ НА ОБРІЇ
Минуло 19 днів подорожі, але на обрії не з’являвся жоден корабель. Якось мандрівники побачили кита-смугача. Капітан Халл вирішив ризикнути і вийти на полювання.
Розділ VII
ПРИГОТУВАННЯ
На “Пілігримі” за головного залишили Діка Сенда, а матроси з капітаном сіли у китобійну шлюпку і попливли до кита. Капітан хотів метнути гарпуна, а потім добити смугача списом, коли той спливе на поверхню. Вбитого смугача мали прибуксирувати до “Пілігрима” й міцно пришвартувати до штирборту, щоб потім матроси нарізали смуги жиру і поскладали їх в бочки.
Розділ VIII
СМУГАЧ
Підпливши на шлюпці до кита, капітан Халл із силою метнув гарпун. Матроси, налігши на весла, рвонули шлюпку назад, щоб вчасно уникнути удару хвоста. Раптом усі побачили, що це самиця, бо біля неї було китеня. Тепер полювати було ще небезпечніше. Гарпун, до якого була причеплена линва, потяг за собою шлюпку, бо смугачиха швидко попливла геть. Коли вона спливла на поверхню подихати, матроси і капітан вдарили тварину списами. Смугачиха почала захищатися, і от шлюпка мало не перекинулася й, зачерпнувши бортом води, заповнилася до половини. За третьою атакою кормове весло зламалось навпіл, і тепер матроси не могли так швидко маневрувати та тікати від хвоста смугачихи. Капітан подав Діку сигнал підійти ближче, але чим міг зарадити хлопець?
Тим часом смугачиха кинулась в атаку. Матроси зрозуміли – вони загинули. Підхопившись на ноги, вони відчайдушно закричали. Морське чудовисько вдарило по шлюпці своїм страшним хвостом і розбило її. Люди ще могли врятуватися, схопившись за уламки шлюпки, але смугачиха, конаючи в страшній агонії, борсалась як навіжена й несамовито била хвостом по воді. Коли Дік Сенд із неграми кинулись у шлюпку й підпливли до місця побоїща, то не застали там уже нікого живого.
Розділ IX
КАПІТАН СЕНД
Всі були приголомшені смертю капітана Халла й матросів. Місіс Уелдон оголосила, що тепер капітаном “Пілігрима” буде Дік Сенд. Негору, здавалося, мав якісь претензії до п’ятнадцятирічного капітана, але він насмішкувато промимрив кілька слів й повернувся до себе в камбуз.
Дік Сенд розумів, яку велику відповідальність бере на себе, проте ухилятись від неї не хотів. Він вмів вимірювати пройдений шлях лагом і визначати напрямок компасом, та орієнтуватися за зірками, як капітан Халл, він іще не вмів. На прохання місіс Уелдон юнак показав на карті місце, де вони знаходяться. Вчора капітан Халл саме зробив позначку. Жінці здавалося, що до берега не так уже й далеко, але юнак розумів, що треба ще плисти чимало сотень миль. Том та інші негри радо погодились допомагати новому капітану.
Розділ X
НАСТУПНІ ЧОТИРИ ДНІ
Супротивний вітер змінився на супутний, негри підняли вітрила, і “Пілігрим” швидко рушив з місця.
На борту було два компаси, які можна було звіряти. Один висів у стерновій рубці перед очима стернового, другий був укріплений на стелі в каюті капітана. Та, як на лихо, в ніч проти 13 лютого, коли Дік Сенд стояв на вахті біля стерна, компас у каюті впав і розбився.
Якось вночі Том заступив Діка біля стерна, бо хлопець мусив відпочити. Коли Том заснув стоячи, Негору прокрався на корму і підклав під нактоуз, де був компас, якусь залізяку, під впливом якої стрілка компаса відхилилася на половину прямого кута. Том незабаром прокинувся і, побачивши, що корабель одхилився від правильного курсу, повернув стерно, скеровуючи корабель на схід. Ніхто не підозрював, що тепер “Пілігрим” відхилився від правильного курсу на цілих 45 градусів.
Розділ XI
БУРЯ
Барометр на кораблі почав падати, і Дік Сенд зрозумів, що скоро буде тривала негода. Капітан мусив спустити вітрила. Всі працювали не покладаючи рук. “Пілігрим” був цілком підготований до плавання в штормову погоду.
Протягом тринадцяти діб – від 24 лютого до 9 березня – зривалися сильні грози, “Пілігрим” плив навмання. Землі й досі не було видно, і це дуже дивувало Діка. 9 березня чомусь лопнув лінь і команда втратила лаг, яким вимірювала швидкість. Дік помітив, що лінь був перетертий.
Якось Негору вийшов на палубу і ледь усміхнувся. Здавалося, він побачив у тумані високий берег. Не мовивши жодного слова, він повернувся до камбуза.
Розділ XII
ОСТРІВ НА ОБРІЇ
Буря перетворилася на ураган.