Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Переказ:

Після смерті свого батька та втрати старшого брата Річард І посів королівський престол, а пізніше взяв участь у Третьому Хрестовому поході. Під час походу Річард І призначив правителем Англії принца Джона, який, отримавши тимчасову владу, почав робити все, щоб стати повноправним монархом. У поході Річард не порозумівся з королем Франції Філіпом-Августом. Королі не мали єдності, тому взяти Єрусалим їм не вдалося.

Після несподіваної поразки Річард повертався додому. Але по дорозі Річарда взяв у полон герцог Австрійський. Підступний принц Джон докладає усіх зусиль, щоб його брат пробув якнайдовше у полоні.

Сплативши величезний викуп, прихильники Річарда І визволили короля з полону. Річард вирішив таємно повернутися до Англії.

Ці події кінця XII століття і є історичною основою роману “Айвенго”.

У той час англійське селянство поділялося на три групи: фермери — йомени, напіввільні селяни — орендарі та раби. Але права, в першу чергу, селян-йоменів з появою принца Джона почали пригнічуватися.

Його закони передбачали заборону вирубки лісів і полювання на приватних територіях, де раніше міг це робити кожний. Оскільки ці території займали дуже великі площі та щільно прилягали до великих сіл, занепадали цілі містечка, і люди кидали домівки. Таким чином утворилася могутня сила розбійників на чолі з Робіном Гудом (у романі “Айвенго” він змальований під ім’ям Локслі), які займалися браконьєрством та “вільним лісним промислом”.

Коли Англія втратила незалежність, саксонські землевласники (тани і Франкліни), стали зазнавати сильних утисків зі сторони норманів. Танами називали багатих землевласників, які належали до саксонської аристократії, а франкіанами — невеликих землевласників незнатного походження.

Підкоривши Англію, нормани почали називати всіх саксонських землевласників Франклінами, що принижувало гідність місцевої аристократії.

На лісовій галявині двоє людей намагалися зібрати стадо свиней. Вони мали похмурий і дикий вигляд, у старшого з них був нашийник із написом “Ґурт, раб Седріка Ротервудського”, — інший зі срібним нашийником з розміткою “Уомба, раб Седріка Ротервудського”. Рятуючись від зливи, свинарів наздогнала кавалькада на чолі з пріором Еймером і дивним супутником з дуже бурхливим характером.

Наїзники зупинилися біля рабів і запитали дорогу до Ротервуду, замку Седрика-Саксонця. З недовірою Ґурт і Уомба вказали шлях подорожнім.

Дорогою Еймер розмовляв із храмовником про Седріка Ротервудського, про його гордовитий характер, упертість. Це свідчило, що Седрік вигнав із своїх володінь єдиного сина через закоханість юнака у леді Ровену. Він мав інші плани щодо леді Ровени. Хитрий володар хотів, щоб Ровена одружилась із Ательстаном Конінгсбургським; на думку Седріка, цей шлюб зможе відновити саксонський престол.

Захопившись розмовою, Еймер не помітив, що кавалькада зійшла з дороги і загубилася. Але на щастя вони натрапили на пілігрима, який вивів їх до замку Седріка. Виявилося, Вамба вказав вершникам невірну дорогу. Діставшись до замку, супутник Еймера, храмовник Бріан де Буагільбер, затрубив у ріг, щоб кавалькаду впустили до замку.

Тим часом, зібравшись у бенкетній залі та дочекавшись свого володаря, зайняли місця слуги і члени сім’ї. Седрік Саксонський був роздратований, бо на вечерю запізнювалася леді Ровена і Ґурт з Уомбою. Та раптом задзвеніли дзвони, що сповіщали про нечуваних гостей. Згодом сторож звітував, що прибули пріор Еймер та храмовник Бріан де Буагільбер, які просили тана дати їм можливість переночувати в його замку.

Седрік прийняв неочікуваних гостей. Та раптом з’явився Ґурт, що трохи заспокоїло короля. Тільки-но збиралися починати вечерю, як з’явилася леді Ровена і зайняла своє місце за столом.

Храмовник не відводив очей від леді Ровени, вона побачила його палкий погляд і дала знак, що не допустить фамільярностей. Седрік зрозумів ці погляди і незадоволеним тоном намагався перевести тему розмови, як несподівано зайшов сторож і сказав, що якийсь подорожній теж просить притулку. Король, не зволікаючи, дав згоду впустити його. Коли сторож повернувся, він зазначив, що гість — єврей, Ісак із Йорку. Еймер і храмовник загаласували, що ізраїльські племена були одвічними ворогами саксонців і норманів. Але Седрік, незважаючи на репетування гостей, все одно прийняв незнайомця. Це ще більше обурило залу, але тан знайшов тему, щоб заспокоїти оточуючих. Він підняв келих вина за відважних лицарів, які взяли фортецю Сен-Жан-Акр у Сирії.

Пілігрим-паломник почав згадувати імена шести найвідважніших лицарів: першим був Річард, король Англії, другим — Граф Лестер, сер Томас Моултон — третім, четвертим — сер Фолк Дойлі, п’ятим — Едвін Торнхем.

Ім’я шостого назвав храмовник, бо знав його добре. Про це свідчила поразка Бріана у лицарському турнірі Вілфріду. Айвенго, так звали останнього бійця, але храмовник не міг змиритися із своєю поразкою в поєдинку і хотів реваншу. Паломник, швидко зреагувавши, сказав, що виклик прийнятий. Бріан з подивом відповів, що пілігрим самовпевнений у своєму твердженні і вимагав заставу на знак того, що коли Айвенго прибуде з Палестини, він обов’язково проведе з ним двобій. Співбесідник запропонував у заставу дуже цінну реліквію — частинку Хреста Господнього.

Угода була прийнята, але Ровена сказала, що матеріальні цінності тут ні до чого, вона заклала своє ім’я та гідність, стверджуючи, що Айвенго прийме виклик цього гордого лицаря. Після вечері пілігрим потайки зустрівся з Ровеною, яка йому повідомила, що буде змушена одружитися з Ательстаном, якщо той переможе у турнірі, який відбудеться дуже скоро.

На світанку паломник попередив Ісака, що підступний храмовник хоче захопити єврея, як-тільки той покине стіни замку. Згодом паломник зізнався, що він насправді той самий Айвенго, і він дійсно хоче прийняти участь у турнірі.

Вибратися із замку до відкриття воріт допоміг Ґурт, якому Айвенго теж зізнався і попросив допомогти у турнірі. Він хотів, щоб свинопас став на турнірі зброєносцем.

Дорогою Айвенго розповів євреєві свою історію, як батько Седрік Саксонський вигнав сина зі своїх володінь через те, що юнак насмілився закохатися у Ровену. Діставшись до Шефілда, Ісак нагородив свого спасителя. Він дав Айвенго листа до його знайомого друга, торгівця зброєю, щоб той дав коня та обладунки, але не в подарунок, а тільки в оренду.

У цей час принц Джон, впливаючи своїм авторитетом на герцога австрійського, переконує того якнайдовше утримувати у полоні Річарда І. Але він прекрасно розуміє, що довго утримувати старшого брата не вдасться, тому й починає набирати прихильників, однодумців.

Коли турнір почався, на арену викликали двох перших лицарів. Під звуки першим виїхав лицар у золотих обладунках, на його щиті був зображений вирваний з корінням дуб, а нижче іспанською мовою було написано “Desdichado”, що перекладалося як “Позбавлений спадку”.

Айвенго, наступаючи на Бріана, гострим кінцем списа вдарив по його щиту: це означало виклик на смертний бій. Неодноразово під час битви в обох суперників ламалися списи. Але влучним ударом у забрало Айвенго вразив противника, зваливши його з коня.

Поєдинок був виграний. Коли лицаря “Desdichado” попросили вибрати Королеву Кохання і Краси, Айвенго, звичайно ж, вибрав Ровену. Після того лицар викликав решту противників на бій і з такою ж легкістю їх усіх переміг.

Коли ввечері переможені лицарі прийшли до Айвенго, як вимагали правила, віддати свої обладунки та коня, той повівся шляхетно: повернув усім усе назад за невеличку платню, окрім Бріана, який категорично відмовився забирати обладунки, бо вважав що бій ще не закінчений — він його смертельний ворог.

Виручені гроші Айвенго віддав Ісаку як орендну платню, але згодом гроші йому назад повернула дочка єврея Ребекка, бо вважала, що кращою платнею було збереження життя її батька.

Настав другий день лицарського турніру. У цьому поєдинку змагалися всі лицарі саксонців і норманів, наприкінці турніру мали визначити найвідважнішого та найдоблеснішого лицаря.

Поєдинок розпочався. На арені швидко зменшувалася кількість лицарів. Айвенго, поборовши багато воїнів, все одно опинився у величезному натовпі лицарів, та серед цього сум’яття він запізно побачив, що зліва на нього наступає Фрон-де-Беф, справа — Ательстан, ззаду—Моріс де Брасі, а спереду — Бріан де Буагільбер. Здавалося б, що поразки не уникнути, але зненацька на допомогу з’явився таємничий Чорний Лицар, який знешкодив трьох нападників, окрім Бріана, якого на себе взяв Айвенго, у двобої “Desdichado” отримав тяжку рану, але злив з коня храмовника. Будучи норманом, принц Джон лютував, що три найсильніших лицарі-нормани Моріс де Брасі, Фрон-де-Деф, Бріан де Буагільбер переможені, він ледь стримував свій гнів.

Турнір закінчився. Принц Джон неохоче проголосив Лицаря, Позбавленого Спадку, переможцем. Коли відважного воїна попросили зняти шолом, щоб вручити тіару чемпіона, Седрік побачив обличчя переможця: він дуже здивувався, бо впізнав у ньому свого сина Айвенго. Ровена теж зойкнула, але повинна була вийти, щоб вручити тіару, бо за правилами Королева Кохання і Краси повинна вручати переможцеві дарунок.

Цитата:

Я нагороджую тебе цим вінком на відзнаку доблесті переможця турніру, і ніколи ця тіара лицарства не була покладена на більш гідне чоло, — сказала Ровена лицареві. Після цих слів Айвенго поцілував руку принцесі.

Переказ:

Айвенго втратив свідомість і впав до ніг, Ровени. Як з’ясувалося, тяжка рана, отримана у турнірі, дала про себе знати.

Ребекка побачила страждання Айвенго і вмовила свого батька Ісака забрати лицаря на лікування.

У той час принц Джон отримав листа від французького короля, у якому говорилося:

Цитата:

Диявол зірвався з ланцюгів, стережіться!..

Переказ:

Принц Джон повністю зрозумів зміст послання: “Король Річард на волі…”.

Але підступний принц так просто не здавався. Незважаючи на тривожну звістку, Джон зі своїми найкращими лицарями — Бріаном де Буагільбером та Морісом де Брасі — продумали напад, у якому Бріан з деякими охоронцями ордену повинні були зіграти роль нападників на леді Ровену, яка з батьком через два дні відправлялася до Ротервуду. А Моріс де Брасі мусив зіграти роль рятівника і “врятувати” принцесу з полону так званих розбійників.