Стислий переказ, виклад змісту скорочено

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ЗАСНІЖЕНА ВІТАЛЬНЯ

Була зима, яка щойно встигла ледь перевалити за Новий Рік. Лісові мешканці спали. Спало і море, і річка, і ціла Долина разом з будиночком мумі-тролів. Усередині хатинки було тепло, бо у печі в льоху тлів торф. У вітальні біля величезної кахляної печі спала довгим зимовим сном родина мумі-тролів. Вони завжди вкладалися до сну в листопаді, а прокидалися у квітні. Перед сном вони понапихали свої животики ялиновою глицею.

Вночі смужка місячного світла лягла на мордочку Мумі-троля і розбудила його. Такого не траплялося ще ніколи в їхньому роду. Малюк прокинувся і вже не зміг заснути знову. Не змігши розбудити маму, він почовгав будинком. Годинники давно зупинилися, на всіх речах лежала пилюка, на столі у вітальні ще з осені стояла мисочка з ялиновою глицею.

Снігу було так багато, що він затулив вікна. Мумі-троль знайшов і прочитав Нюхмумрикового весняного листа, якого той залишив після себе, вирушаючи у жовтні на південь. У листі друг обіцяв, що вони зустрінуться першого теплого весняного дня.

Відчувши голод, Мумі-троль пішов у кухню, але знайшов лише пляшку перебродженого брусничного морсу та пів пачки запилених хрустких хлібців. Він примостився піл столом і заходився їсти, аж раптом побачив під посудною шафкою двоє маленьких оченят. Мумі-троль попросив істоту вийти до нього, однак загадковий мешканець з-під шафки не вийшов. Мумі-троль залишив йому хлібців, а потім вирішив йти на південь шукати Нюхмумрика. Вибиратися з будинку довелося через вікно на горищі.

Надворі було дуже холодно. Мумі-троль уперше в житті вгруз у снігову кучугуру. Він дивувався, що вся Долина біла, а навколо панує безгоміння. Його оксамитове хутро почало відростати й перетворюватися на зимову шубку. Мумі-троль добрався до річки, що дзюркотіла через їхній садок, але вона була чорна та байдужа. Малюк вважав, що весь світ помер, поки він спав. Він повагався якусь мить, а потім подибав у напрямку гір на південь.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ЗАЧАРОВАНА КУПАЛЬНЯ

Маленьке білченя, яке завжди думало, що в нього гарненький хвостик, вирушило на пошуки нової підстілки для свого кубла. Воно було дуже забудькувате, і коли підійшло до печери, то вже забуло, що шукає. При самому виході з печери хтось постелив солому, на якій стояла картонна пачка з діркою для повітря у покришці. Білченя забралося всередину і почало витягати з пачки жмут за жмутом вовняної пряжі. Раптом щось спробувало вкусити білченя за лапку. Тут показалася голова розлюченої істоти з розчухраним волоссям. Це була Маленька Мю. Вона почала сварити білченя за з’їдений спальний мішок. Мю посковзнулася на слизькій гірці й боляче вдарилася. Та потім їй сподобалося ковзатись, тому вона повернулася до печери, витягла з картонної пачки сплячу сестрицю, бо якесь відчуття підказувало їй, що шматок картону згодиться в ролі санчат.

Мумі-троль ще не встиг далеко відійти, як попід деревами почала гуснути темрява. Він налякався і відчув, що мерзне не на жарт. Мумі-троль повернувся і поволі пошкандибав назад. Раптом він помітив вервечку маленьких слідів, що вели в Долину. Хлипаючи, Мумі-троль пішов за слідами і побачив вогник. То була звичайна свічка, встромлена в сніг. Навколо свічки здіймалося щось на кшталт намету, вибудованого зі снігових кульок. По інший бік сиділа Вітрогонка і співала пісню. Мумі-троль і Вітрогонка взяли свічку і пішли до купальні мумі-тролів.

У купальні разом з Вітрогонкою мешкали 8 мишок, які від своєї надмірної сором’язливості стали невидимими. Вітрогонка вважала, що купальня зараз належить їй, а літком – Таткові Мумі-троля.

Мумі-троля пригостили теплою юшкою і дали шкарпетки. Малюк поглянув на шафку, де мав висіти його халатик синього кольору, але Вітрогонка наказала в ніякому разі не відчиняти ту шафку. Мумі-троль сказав, що йде ночувати додому. Коли він вийшов, йому привиділася Мара. Урешті-решт Мумі-троль таки добрався до своєї сонної домівки і заснув біля маминого ліжка.

Маленька Мю лежала у своєму понівеченому спальному мішку і сердилася. Надвечір здійнявся вітер і задував просто у печеру. Мю почала будити Доню Мюмлі, але та міцно спала. Мю скинула з себе спальний мішок і з’їхала з гірки униз. Потім, розгорнувши назустріч колючому північному вітрові свої спіднички, вона полетіла сніговими наметами. Нюх підказував їй, що десь тут пролягає шлях до Долини мумі-тролів та будиночка, де неодмінно знайдуться теплі ковдри, а може, навіть новий спальний мішок.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ВЕЛИКА ХОЛОДНЕЧА

Мумі-троль завів усі годинники в будинку, щоб не почуватися надто самотнім. Але лік часу він втратив, тож виставив різні години. Сонце більше не сходило, хоч як довго він чекав. Кожного дня Мумі-троль сідав на березі моря і чекав, повернувшись мордочкою на схід. Однак нічого не відбувалося. Його хвилювало, що у морі сновигала Мара, а в купальні у шафці за халатами зачаїлося щось небезпечне.

Щоб якось себе розважити, Мумі-троль знайшов на горищі коробку з глянцевими листівками й почав їх розглядати. Він почепив найгарніші листівки над маминим ліжком, а потім помітив, що з будинку зникла велика срібна таця, яку дуже любила Мама. Також зникли ще чимало речей: подушки і ковдри, мука і цукор, каструлі, вишита трояндочками шапочка, якою накривали кавник, щоб не вистигав. Він вирішив запитати Вітрогонку, хто б це міг бути.

Вийшовши з будинку, він побачив коня, зробленого зі снігу. Вітрогонка сиділа на поруччі містка і співала про те, що саме вона зробила коня, а ввечері обіллє його водою, щоб він замерз на кригу. Коли надійде Велика Холоднеча, кінь помчить геть і ніколи більше не повернеться.

Вітрогонка не знала, куди зникають речі, і вважала, що вони і так непотрібні. Мумі-троль, ковтаючи гіркі сльози, пішов геть. Він тупцяв до виходу з Долини і раптом заспівав пісню про те, як йому самотньо і холодно. Коли він закінчив співати, хтось скотився униз схилом пагорба. Малюк побачив свою срібну тацю, на якій їхала Маленька Мю. Він не тямився від щастя. Мю була вдягнена у кавникову шапочку, в якій вирізала дірки для голови та рук. Мумі-троль почав скаржитись на зиму і своє безсоння, але Мю думала і говорила лише про ковзання.

По обіді ніс Вітрогонки відчув, що насувається Велика Холоднеча. Вона облила снігового коня водою з річки і наносила до купальні дров. Мишкам вона наказала не виходити. Тоді Вітрогонка подалася надвір, аби попередити Мю. В Долині Вітрогонці зустрілося білченя, і вона попередила його, щоб заховалося у дуплі. Потім Вітрогонка пішла до будиночка і попередила Мумі-троля.

Мумі-троль зійшов у льох, наповнив водою паровий котел, понакривав ковдрами свою сонну родину, а тоді завів усі годинники і покинув будинок. Йому кортіло побачити Крижану Пані, і він пішов до купальні. Мумі-троль сказав Вітрогонці, що турбується, як перенесуть холод інші: той, хто мешкає під посудним столиком, і той, що сидить тут у шафі, і Мара, котра лишень знає, що мовчки витріщатися.

До друзів прибігла Маленька Мю саме тоді, коли почала наближатися Крижана Пані. Надворі стало дуже холодно. Коли Крижана Пані пройшла повз купальню, розпечена до червона залізна пічка зблідла. Біля самого берега Крижана Пані нахилилась над снігом, де сиділо білченя. Бідолашне, воно зовсім забуло, що треба було сховатися. Коли крижана красуня пішла далі, білченя залишилося лежати догори лапками, застигле й скоцюрблене.

Вітрогонка принесла до купальні білченя, але воно виглядало мертвим. Друзі вирішили зробити похорон, хоч Мю спершу хотіла зробити собі теплу муфточку з його хвоста.

За ніч купальня дуже вихолола. Зранку друзі збиралися на похорон. Мумі-троль попросив Вітрогонку дати йому халат з шафи, бо дуже змерз. Вітрогонка наказала відвернутися, а сама швидко витягла халат. Маленька Мю, Мумі-троль і Вітрогонка взяли білченя і вийшли надвір. Мумі-троль приніс білченя до свого будинку і поклав перед сніговим конем, а сам тим часом пішов додому по жалобні стрічки. Мю категорично відмовилася від будь-яких жалобних декорацій.

Друзі зрозуміли, що земля замерзла і могили не викопати. Саме в ту мить сніговий кінь нахилив свою білу голову й обережно понюхав білченя. Водночас заграла на флейті сумовиту мелодію одна з невидимих мишок. Кінь підняв білченя, поклав собі на спину, і процесія рушила до берега моря. Вітрогонка співала оду білченяті. Біля моря сніговий кінь злетів з білченям на спині і зник у далечі.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ТАЄМНИЧІ ІСТОТИ

Через кілька днів після похорону білченяти Мумі-троль зауважив, що хтось унадився до дровітні красти торф. Він рушив по сліду, який урвався на горі позаду печери. Там лежали мішки з торфом, а зверху – садова лава. Купу складала Вітрогонка. Вона пояснила, що готує велетенське зимове вогнище, яке поверне сонце. Купа для ватри росла і росла. На скелю тягнули усе, що потрапляло під лапи. Маленька Мю приволокла свою картонну пачку, бо її сестриця тепер спала у килимі з вітальні мумі-тролів. Ввечері Мумі-троль був певен, що тепер усі оті загадкові таємничі істоти, котрі бояться світла і про котрих розповідала Вітрогонка, повиходять зі своїх закутків і рушать до величезної ватри. І він нарешті їх побачить.

Коли зійшов місяць, Вітрогонка запалила ватру. Усі таємничі істоти, що їх хотів побачити Мумі-троль, були ніби невидимі і дуже швидкі. Малюк не побачив нічого. Вітрогонка показала Мумі-тролю того, хто мешкає під посудним столиком, але зав’язати розмову не вийшло: звірятко дивно говорило і скоро зникло.

Раптом невидима мишка урвала спів біля ватри, бо всі побачили Мару. Вона підійшла до ватри і, не кажучи ні слова, сіла просто на грань згорілої лавки. Почулося страхітливе шипіння. Коли ж пара розвіялася, у ватрі не зосталося жодної жаринки, лише велетенська сіра Мара сиділа, наганяючи крижану імлу.