Стислий переказ, виклад змісту скорочено

На верхів’ї Червоних Скель Великої Плащини стояв Владика Життя – могучий Гітчі-Маніто. Відломивши від червоного бескета камінь, він зліпив люльку, оздобив візерунком, над річкою вирвав очеретяну стеблину і зробив цибух. Потім набив люльку червоною корою і запалив Люльку Згоди. Дим від люльки торкнувся неба і розлився над землею. Звідусіль до Гітчі-Маніто полинули народи:

“Із долини Тавазснта,

Із долини Вайомінга,

Із лісної Тоскалузи,

Від Скелястих Гір далеких,

Від озер Країни Снігу…”.

Збиралися усі народи:

“Йшли Чоктоси і Команчі,

Йшли Гурони і Мендени,

Делавери і Могоки,

Йшли Шошони і Омоги,

Пони йшли і Чорноногі,

Оджибвеї і Дакоти…”.

Усі народи мали зброю, були розмальовані яскравими фарбами, у їхніх очах був смертельний виклик, а в серцях — звіряча лютість. Гітчі-Маніто простяг над ними руку і промовив, що їм слід заспокоїти серця, втихомирити душі. Він втомився від сварок, тому сказав:

“Ваша сила тільки в згоді,

А безсилля — в ворожнечі!

Помиріться ж, мої діти,

Будьте друзями, братами!”.

Владика Життя наказав народам змити фарби бою, закопати зброю, а на знак миру – запалити люльки. Вояки послухали могутнього Гітчі-Маніто: закопали зброю, поскидали убрання і змили фарби. Владика зустрів своїх дітей ясною усмішкою. Перед тим, як іти додому, всі зробили люльки. Гітчі-Маніто сховався у небі, оповитий білим димом Люльки Згоди.